Рік тому до комунального закладу «Кіровоградський обласний соціальний центр матері та дитини» Кіровоградської обласної ради з одного із віддалених районів нашої області центром соціальних служб для сім’ї, дітей та молоді було направлено зовсім молоду дівчину, Олександру, якій на той момент виповнилось 13 років, а вона вже мала новонароджену дівчинку Марійку.
         Сім’я Олександри багатодітна. Мати самостійно без батька виховувала дітей. Житло не було пристосоване до проживання молодої матусі з немовлям. У ньому було мало місця та багато мешканців родини. А на додачу в цій родині ріс хлопчик, котрий мав психічні розлади, і міг зашкодити новонародженій дитині. Тому молода жінка погодилась деякий час пожити у соціальному центрі матері та дитини, поки не вирішаться проблеми з житлом для жінки з немовлям.
        Історія Олександри схожа на історії багатьох інших жінок, які у молодому віці закохались та віддались почуттям. Вагітність не була запланованою. Батько дитини, зі слів жінки, теж був неповнолітнім. Але Олександра не злякалась цієї звістки, вирішила народжувати дитину. Вона боялась розповісти про це своїй мамі, щоб та не примусила її до аборту. Тому ретельно приховувала свій стан, а коли вже стало неможливим це приховувати, то зізналась. В установлений час жінка народила здорову й гарну донечку.
        У нашому закладі Олександра проявила себе як найвідповідальніша мама, не дивлячись на свій юний вік. Жінка краще всіх опанувала навички по догляду за дитиною. Всі ці клопоти не стали для неї тягарем та несподіванкою. Олександра добре подолала перші складнощі з грудним вигодовуванням. А її дитина росла веселою та здоровою. Якщо дівчина чогось не знала чи не розуміла, то завжди запитувала поради у спеціалістів закладу, відповідально та ретельно виконувала їх рекомендації, регулярно стежила за здоров’ям дитини, вчасно відвідувала педіатра.
        Також вона не забувала, що ще являється школяркою. Розуміла, що потрібно закінчити середню школу, потім отримати професію. Тому вона продовжувала дистанційно навчатись. Коли самостійно не могла розв’язати складні шкільні завдання, то зверталась до спеціалістів закладу. Разом вони допомагали опановувати молодій жінці шкільну науку. Навесні як і всі звичайні школярі Олександра здала екзамени та перейшла до наступного класу.
        Тим часом, вирішилась проблема з житлом. Рідний дядько Олександри переїхав із свого села до іншого, а їй залишив хату, яку переписав на неї та її дитину. Олександра виявила бажання покинути заклад, та жити з дитиною у тепер вже власній хаті. Наш комунальний заклад клопотав перед місцевим центром для сім’ї, дітей та молоді про взяття цієї молодої, у всіх розуміннях цього слова, родини під соціальний супровід.
        Хоча Олександра і вибула з нашого закладу, зв'язок між нами не втратився. Продовжується спілкування в соціальних мережах, телефоном. Ми знаємо, що жінка відвідує школу, виконує всі завдання. За дитиною в цей час наглядає мати жінки. Дівчинка росте та розвивається добре, щаслива. Тож ми щиро бажаємо цій родині і надалі бути щасливими, здоровими, знайти в майбутньому відповідального чоловіка та батька дитині. А Олександрі бажаємо опанувати професію та знайти роботу, щоб мати достаток та добробут.